А якщо це кохання?

Люка – крупний бізнесмен, що розчарувався у коханні. Несподівано для себе він з усією пристрастю захоплюється 38-річною Ельзою. Боячись втратити і голову і власну компанію він наймає детектива, щоб з’ясувати, чому успішна і красива жінка не заміжня і які проблеми можуть спідкати закоханого у неї чоловіка. Однак Ельза виявляється не тільки красивою, але й розумною жінкою. Здогадавшись про плани прихильника, вона починає власну гру...

Венсан Ліндон та Сандрін Боннер у романтичній комедії про те, як небезпечно робити складним те, що насправді простіше простого. Наприклад кохання!

Режисер П’єр Жоліве – багатократний номінант премії Сезар, лауреат Монреальського МКФ, член журі Венеціанського кінофестивалю, та батько учасника цьогорічної Молодості, молодої зірки та «надії французького кіно» Адріена Жоліве.

ДЕТАЛЬНІШЕ ПРО ФІЛЬМ

Якщо в діловому житті успішного бізнесмена Люка все більш ніж у порядку, то в особистому – справжня катастрофа: його колишня дружина та син живуть у Нью-Йорку, а порожнечу, що виникла, він заповнює роботою та досягненнями технічного прогресу.
Одного разу найнявши керамістку Ельзу для того щоб «оживити» підлогу в офісі він захоплюється жінкою та намагається її завоювати. Ельза, однак, не настільки проста – серед її друзів Пітер Гебріел та чемпіон світу з сумо, а невмілі намагання флірту з боку наймача вона легко відбиває. Люка ж доручає детективному агенству з’ясувати чому настільки приваблива жінка так чіпляється за свою незалежність, і ставить найсучасніші технічні засоби слідкування на службу самому давньому почуттєві – коханню...

П’єр Жоліве вразив багатьох, змінивши яскраво виражений “чоловічий“ реєстр своїх картин на інтонації романтичної комедії в самих чистих її проявах.
Перевтілився і його улюблений актор Венсан Ліндон: якщо у «Фреді» він вдягнений в отріп’я безробітнього, а у «Браті воїна» - в військові наряди зразка 13-го століття, то зараз актор вперше примірив костюм-краватку успішного бізнесмена.
Закони жанру, як відомо, змінювати не варто, і фінал стає очевидним уже на 10-й хвилині перегляду, однак звинуватити в банальності цю картину просто не повертається язик.
Адже в даному випадку склалося все: вічність теми і сучасність реалій, прекрасна гра і вивіреність діалогів, а також «не тупий» гумор з поважним ставленням до глядача.
Навіть при тому, що за минулий рік у Франції було знято рекордну кількість комедій, ця без сумніву явно вирізняється на загальному фоні. Цікаво, хтось вже порадив Жоліве і надалі «слідувати жанру»?