Третє покоління

Райнер Вернер Фассбіндер (1945-1982)

Надзвичайно плодовитий німецький режисер та драматург театру, кіно та телебачення, дзвінкий та яскравий голос німецького кіно. Син лікаря, він був вихований у Мюнхені після того, як батьки розлучились, коли йому було п’ять років. Одержимий фільмами він ходив у кіно ненормально часто. Полишив школу, працював на різних роботах, подав заяву до Берлінської школи кіно, але не був прийнятий. В 20 років почав знімати аматорські короткометражки, вже у другій знялася його мати, яка пізніше буде з’являтися в багатьох фільмах Фассбіндера під іменем Ліло Пемпейт. Вивчившись на актора він поступає до Munich Action Theater в 1967 році а на за рік організовує свою власну трупу, Анти-театр. Обидва були експериментальними. Фассбіндер зняв свій перший повнометражний фільм в 1969, поекспериментувавши з короткометражками в 1965-66, а потім видавав фільми з вражаючою швидкістю, по три чи чотири на рік, це не враховуючи театральних та телепостановок.
Працюючи в невтомному ритмі та користуючись субсидіями та грошовими преміями, що надаються німецьким урядом, Фассбіндер створював свої фільми не тільки швидко, але й безкомпромісно, як істинний прояв його енігматичної, бунтарської і незалежної сутності. Він оточив себе дуже тісним ядром знімальників та акторів, які працювали практично як одна акціонерна компанія під люблячим, але тиранічним контролем. Він сам знявся як актор в декількох своїх фільмах та у фільмах інших режисерів, іноді під псевдонімом Фітц. Його раннім фільмам були притаманні відсутність буйного драматичного ефекту і стилістичної вишуканості, що іноді шкодило такому важливому синтаксису кіномови. Камера зазвичай статична і немов підслуховує довгі розмови. Діалог зазвичай манірний та монотонний, дія та мотивація розпливчасті, а декорації довільні; і тим не менш багато сцен Фассбіндера справляли на глядача надпотужний ефект, аж до мурашок по шкірі. Його фільми, як і його театр, політично артикульовані і безкомпромісні стосовно будь-яких соціальних інститутів. Повторюється тема зловживання владою і наслідків пригнічення. Деякі критики порівнювали його роботу з роботою Жан-Люка Годара, тоді як інші знаходили в ній вплив американського кіно 50-х років і зокрема фільмів Дагласа Серка (Douglas Sirk). Хоча він досяг міжнародних тріумфів такими фільмами, як «Торговець чотирьма сезонами», «Гіркі сльози Петри фон Кант», «Заміжжя Марії Браун» та «Туга Вероніки Фосс» (Золотий ведмідь Берлінського кінофестивалю), Фассбіндер ніколи не притягав широких суспільних послідовників. Але його незвичайний талант одразу викликав захоплення критиків, багато з яких передрікали, що коли-небудь він відродить німецьке кіно. Трагічно, яра енергія, що наповнювала творчий «драйв» Фассбіндера також прискорила його ранній кінець. Відкритий гомосексуал (хоч він і був одружений на своїй музі, акторці Інгрід Кавен), він був абсолютним нон-конформістом, вів безпорядний, швидкий спосіб життя, що підживлювався стимуляторами.