Гніздо жаворонка
з 4 вересня

"Молодість" представляє:

з 4 вересня в кінотеатрі Київ

Гніздо жаворонка / La masseria delle allodole

Режисери:
Паоло і Вітторіо Тавіані ("Під знаком скорпіона", "Батько-хазяїн", "Дика квітка", "Ніч Святого Лоренцо", "Хаос", "Доброго ранку, Вавілон", "Фіоріль")

У головних ролях:
Пас Вега ("Лусія і секс", "Поговори з нею", "Інша сторона ліжка", "Кармен", "Іспанська англійська")
Моріц Бляйбтрой ("Міські бесіди", "Достукатись до небес", "Біжи, Лоло, біжи", "Сусідка", "Місячний тато", "У липні", "Експеримент", "Елементарні частини")

Остання робота від живих легенд італійського кінематографу братів Тавіані - історична драма за романом відомої італійської письменниці Антонії Арслан, події якої розгортаються на фоні турецьких гонінь на вірмен. Режисери картини зачіпають провокаційну тему для полеміки.
Особлива подія на Берлінському кінофестивалі 2008.

СЮЖЕТ:

1915 рік. Два вірменських брати Арам і Ассатур не бачились одне з одним 20 років і мріють про зустріч. Один – успішний лікар, емігрував до Венеції і одружився на італійській графині, інший – землевласник в маленькому містечку в Анатолії, де його поважають і люблять не тільки всередині впливової вірменської громади, а й серед міцевої влади Туреччини. Ассатур і його родина збираються виїхати з Венеції в Анатолію. Арам готується до урочистої зустрічі брата. Він відновлює стару віллу, яка називається Гніздо Жаворонка. Там вони народилися і виросли, грали і вчилися протистояти життєвим труднощам. Але їхній зустрічі не судилося відбутися. Починається Перша світова війна. Італія закриває свої кордони, а турецькі військові отримують наказ знищувати вірменські сім’ї…
Тим часом красуня Нунік, закохана у турецького офіцера, збирається тікати з ним до Європи. Але рокові події 24 квітня заставляють її пожертвувати всім заради своєї родини.

Брати Тавіані зібрали для цієї картини ціле сузір'я зіркових акторів з різних країн: Пас Вега (Іспанія), Моріц Бляйбтрой (німеччина), Анджела Моліна (Італія-Іспанія), Андре Дюсольє (Франція), Чекі Карео (Туреччина/Греція-Франція), Арсіне Ханджян (Ліван/Вірменія-Канада)

СЛОВА РЕЖИСЕРІВ:

... «К созданию этого фильма нас подтолкнуло чувство вины. Три года назад, почти случайно мы узнали о трагедии армянского народа... Мы знали, мы думали, что знали... Массовые убийства мужчин, женщин, детей в 1915 году, и все это во имя Великой Турции. С тех пор минули десятилетия, но армяне так и не дождались справедливости; а мы – миллионы таких как мы  – даже об этом и не подозревали.”

... «На протяжении какого-то времени мы ловили себя на мысли о необходимости вовлечения кинематографа в то, что можно назвать самой мрачной трагедией нашего времени – массовые убийства братских народов, этнических групп, живущих бок о бок, здесь в Сербии, в Косово, от которых нас отделяет лишь небольшое пространство воды, а также в странах Азии и Африки...»

... «Эта возможность появилась после прочтения замечательной книги Антонии Арслан «Гнездо жаворонка», в высшей степени нестандартного романа, своего рода косвенной автобиографии. Антониа – итальянка армянского происхождения, и в книге она рассказывает о геноциде, которому подверглась ее семья. Это одновременно и роман и документальные свидетельства. Для нас это произведение - место встречи событий прошлого и настоящего.

Но, как водится, выстраивание исторических рамок нам было мало интересно, да и вряд ли бы у нас это получилось. Нам интересно было проследить уникальные судьбы конкретных персонажей, которые потом уже проецировались на массовое коллективное явление, разоблачавшее все ужасы геноцида сегодняшнего дня, корнями уходящее в прошлое. ... Нуник, Армине, Арам – армяне... и Назим, Аркан, Эгон, Юссуф – турки... вот так и начинается это история...»

... «Хорошо отзываться о своих актерах – это как говорить самому себе комплименты! Но этот фильм – и мы действительно так считаем – многим  обязан исполнительскому мастерству талантливых актеров, которые со всей присущей им страстью так достоверно воплотили в жизнь судьбы своих персонажей. Это итальянцы, испанцы, французы, немцы... и, к сожалению, у нас не было возможности писать живой звук – и мы это знали с самого начала – но это была хорошо продуманная жертва: мы хотели иметь возможность выбирать в Европе именно те лица и типажи, которые лучше всего соответствовали бы нашим представлениям о сценарии фильма. В конце концов, разве имя нашей страны сегодня не Европа?»

... «Мы тоже считаем, что Турецкой Республике необходимо войти в Европейское сообщество, но мы также убеждены и в том, что она должна публично признать историческую правду касательно армянской трагедии, также как в свое время Германия и Италия примирились со своим криминальным прошлым».

... «Мы говорим о Турции, и в этой связи хотелось бы вспомнить наши встречи с турецкими зрителями и критиками: на фестивале в Стамбуле было принято решение посвятить нашим фильмам ретроспективу, так что на каждом показе укреплялись наши дружеские отношения с турецкими зрителями».

«Ми сказали: от, що ми хочемо знімати. Ми пройшли через фашизм. Наш батько був антифашистом, ми бачили жахи фашизму. Ми бачили інший його прояв. Наш фільм не історичнне розслідування. Він починається в наш час і уходить історію. Ми від окремого пішли до загального. Це дуже сучасна картина... В основі наших фільмів драматична історія, історія, яку ми хочемо розповісти. Те, що ми самі хотіли б бачити на екрані»

ПАОЛО і ВІТТОРІО ТАВІАНІ