УКР ENG

Міжнародне журі кінофестивалю Молодість-2007


Мохсен Махмальбаф

Фільмографія:

2006 Волання мурах
2005 Секс і філософія
2005 Стілець
2002
Афганський алфавіт
2001
Сонце за місяцем
2000 Казки острову (частина "Випробовуємо демократію")
1999 Казки Кішу (частина "Двері")
1998
Тиша
1996 Мить невинності
1996 Ґаббех
1995 Салам кіно
1993
Актор
1993 Образи династії Ґаджар
1992
Колись давно, кіно
1991
Ночі Заяндех-Рода
1990
Час кохання
1989
Весілля благословенних
1987
Велосипедист
1987
Торговець
1985
Бойкот
1984
Пара сліпих очей
1984
Тікаючи від зла до Бога
1983 Тобех Носух

Мохсен Махмальбаф (Голова журі, Іран).
режисер, сценарист, актор.

Мохсен Махмальбаф народився у південному Тегерані 29 травня 1957 р. До Іранської революції у віці 15 років він деякий час брав участь у русі опору. Коли йому було 17 років, він потрапив до в’язниці, де пробув більше 4-х років. Махмальбаф вийшов на волю лише після революції - на той час йому виповнився 21 рік. Після революції він покинув політику і став письменником та кінорежисером. Його літературна діяльність полягала у дослідженні мистецтва, романів, оповідань та кіносценаріїв, які були надруковані у 27 книгах мовою фарсі та іншими мовами світу.
У 1981 р. він написав сценарій до фільму
Towjeeh, режисером якого був Манучер Хаганіпараст (Manuchehr Haghaniparast). У 1982 р. Махмальбаф створив сценарій для фільму MargDeegari, режисером якого був Мохамад Реза Хонаманд (Mohamad Reza Honarmand). У 1983 р. він зняв свій перший фільм TobehNosuh. Він відомий фільмами Boycott (1985), The Cyclist (1987), Time of Love (1991), Gabbeh (1996), Kandahar (2001).
Boycott – це фільм Мохсена Махмальбафа, знятий у 1985. Дія відбувається в Ірані до революції. Фільм розповідає про юнака на ймення Вале (Majid Majidi), який засуджений на смерть за свою схильність до комунізму. Багато хто вважає, що цей фільм знятий на основі власного досвіду Махмальбафа.
Мохсен Махмальбаф створює скромний, глибокий і хвилюючий портрет людського відчаю, експлуатації та стійкості у фільмі
The Cyclist (1987). Ця стрічка розповідає про Насіма, бідного афганського біженця в Ірані, якому вкрай потрібні гроші на лікування хворої дружини. Врешті-решт Насім згоджується їздити на велосипеді по маленькому колу рівно тиждень, щоб отримати гроші і сплатити рахунки за лікування дружини.
TimeofLove (1991) – це дев’ятий художній фільм Мохсена Махмальбафа, і перший фільм того часу, який він називає своїм “третім періодом творчості”. Це романтична трилогія, яка пропонує три варіації однієї і тієї ж історії.
Махмальбаф зняв стрічку
Gabbeh у 1996 р. Фільм показує життя кочового племені гашгай, яке тче барвисті контрастні килими, що ніби розповідають свою історію. Основна сюжетна “нитка” фільму – історія молодої жінки, яка покохала таємничого незнайомця, однак їй заборонено виходити за нього заміж. Макмальбаф намагається передати природу килима, зробивши цей фільм мрійливо-романтичним і нереалістичним. Здається, що події стрибають у часі і просторі, що дуже схоже на сон або мрію.
Kandahar (2001) – це вигадана одіссея, яку навіяла реальна історія. Це погляд Махмальбафа на Афганістан до подій 11 вересня, коли закони Талібану забирають у жінки її громадянські права і усяку надію; у цей час афганська жінка, що звикла до західної культури, повертається на Батьківщину, щоб не дати сестрі вчинити самогубство під час останнього затемнення сонця у 20-му сторіччі.Мохсен Махмальбаф відомий не лише своєю кінокар’єрою. Він також роками викладав кіномистецтво у своїй власній школі. Сьогодні він із сім’єю живе у Кабуоі, де допомагає будувати школи і лікарні. Він також допоміг афганському рефисеру зняти фільм.

Гражина Арліцкайте

Гражина Арліцкайте (Литва)
директор Вільнюського кінофестивал

Ґражина Арліцкайте є членом Європейської кіноакадемії, художнім директором Nordic Film Forum SCANORAMA, очолює Публічний кіноінститут Альянзас. Крім цього вона є кінодослідник та викладає Литовської музично-театральної академії на факультеті кіно та театру.

Анатолій Кокуш (Україна)
Генеральний директор та засновник компанії «Фільмотехнік», яка отримала у 2006 році два технічних Оскара Американської кіно академії - за ідею та розробку гіростабілізованого операторського крану «Автооборот», а також за створення операторських кранів серії «Каскад».

Анатолій Кокуш народився у Керчі. У 1974 році, по закінченню Ленінградського інституту кіноінженерів, за розподілом був направлений конструктором на Київську кіностудію художніх фільмів ім О.Довженка, де поставив перед собою задачу створити універсальну компактну платформу, що дозволяла б використовувати будь-яке стандартне кіно і телеустаткування. Перша важлива розробка – надлегкий кран довжиною 21 метр, з’явився на знімальному майданчику україно-німецького фільму „Важко бути богом” у 1989 році.
Наразі Анатолій Кокуш є засновником та власником компанії «Фільмотехнік», створеної у 1990 році, яка займається науково-технічними розробками, виготовленням, прокатом та обслуговуванням складної операторської техніки для теле- та кінозйомок. У 1991 році розробки „Фільмотехнік” викликали фурор на виставці в Нью-Йорку. Успіх прийшов у 1996 році, коли операторський комплекс „Каскад” з гіроскопічно-стабілізованою операторською головою «Flight Head», був обраний для участі у зйомках кінофільму „Титанік”.
За допомогою цього обладнання компанії також були зняті такі відомі голлівудські картини, як «Війна світів», «Казанова», а також «Герой» Чжана Імоу, російські блокбастери, а в Україні — «Мамай».
У 2006 році компанію «Фільмотехнік» удостоєно двох «Технічних Оскарів» Американської Кіноакадемії – найвищих і найпрестижніших нагород у світі кінотехніки.

Ірина Гордійчук (Україна)
Член Спілки журналістів України. Член Спілки кінематографістів України

Народилася в кримському місті Феодосія. Там закінчила середню школу. Вступила на філологічний факультет (відділення журналістики) Саратовського державного університету ім. М. Г. Чернишевського. Здобувши вищу освіту, працювала перекладачем із сербсько-хорватської мови в Бюро міжнародного молодіжного туризму «Супутник», кореспондентом газети.
Від 1985 року працює на телебаченні: УТ-1 – редакція дитячих та юнацьких програм (передача «Девіз: відвага, мужність і честь!»), головна редакція кінопрограм (передачі «Все про кіно», «Суботні зустрічі».) 1995—2002 – телекомпанія «ТЕТ» (авторка та ведуча програми «Ім’я», до ефіру підготувала понад двісті програм, а серед героїв – В. Бринцалов і М. Бродський, В. Юдашкін. Б. Брильська, О. Мутті та інші). Від 2002 до 2003 року працювала на телеканалі КТМ (авторка та ведуча культурологічної програми «Егоїстка»). Від листопада 2003 року – телеканал К1 (авторка та ведуча програми «Своя роль»).
Наразі Ірина Гордійчук працює у журналі “Телесіті” заступником головного редактора з питань кіно. За місяць на одному з українських телеканалів з’явиться її нова телепередача.

Член Спілки журналістів України. Член Спілки кінематографістів кінематографістів України. Лауреат і призер багатьох міжнародних і вітчизняних теле- та кінофестивалів, як-от: професійний український телеконкурс «Золота Ера», Міжнародний фестиваль телевізійних програм «Бархатный сезон», телефорум «Золота хвиля», Міжнародний фестиваль журналістики «Віра. Надія. Любов»

Морітц де Хадельн (Швейцарія)
Засновник і директор (з 1969 по 1980рр.) фестивалю документального кіно у Ніоні, директор Кінофестивалю в Локарно (з 1972 по 1977рр.), директор Берлінського кінофестивалю (з 1980 по 2001рр.), та Венеціанського кінофестивалю (у 2002-2003рр.)

Народився у 1940 р. в Ексетері, Англія. Європейська родина де Гадельна дала йому чудову освіту у галузі мистецтва. Деякий час працював фотографом-фрілансером, і це дало йому змогу зняти свій перший документальний фільм “Le Pele” (1963). Далі – кілька років співпраці з оператором Ернестом Артаріа. У 1967 р. де Гадельн зняв свій другий фільм “Ombres et Mirages” . Водночас працював монтажером у Цюріху разом із Івом Алеґре та асистентом режисера у Берліні на CCC Film Studios.
Моріц де Гадельн обіймав посаду директора Міжнародного кінофестивалю документальних фільмів у Ніоні з 1969 до 1979 р., а з 1972 до 1979 р. був директором Міжнародного кінофестивалю в Локарно. У 1979 р. його запросили на посаду директора Берлінського міжнародного кінофестивалю. Він працював виконавчим директором Берлінського міжнародного кінофестивалю з 1980 до 2001 р. і вивів німецький фестиваль на рівень одного з найкраще зорганізованих фестивалів у світі. На початку 80-х, попри „холодну війну” в розділеному місті, йому вдалося сполучити на фестивалі Схід і Захід. Разом із Бекі Пробст він заснував Європейський кіноринок. Коли у 1989 р. пала берлінська стіна і Німеччина знову стала єдиною, де Гадельн швидко скористався нагодою і зробив свій фестиваль одним із найпрестижніших місць зустрічі відродженої столиці Німеччини. Після років докладного планування, у 2000 р. він нарешті переніс фестиваль на відбудовану Потсдамську площу, в історичне серце міста, і створив новий імідж фестивалю. У 2001 де Гадельн полишив Берлінський фестиваль і перейшов на посаду директора Венеційського кінофестивалю, найдавнішого фестивалю у світі. За ці роки він також входив до складу журі у різних країнах. У 1986 р. став громадянином Швейцарії. Наразі живе у Берліні (Німеччина) і Ґланді (Швейцарія)

Міжнародне журі FIPRESCI:

Рвіта Дутта (Індія
Ґьорґ Карпаті (Угорщина)

Мілорад Дьокіч (Сербія)

Міжнародне журі FICC:

Ян Юсім (Україна)
Дженні Аймер (Німеччина)
Март Руммо (Естонія)

Міжнародне журі екуменічних організацій:

Тетяна Куликівська (Украйна, Київ)
Ахім Форст (Німеччина, Майнц
)
Сакаріас (Ян) Леппік (Естонія, Талін
)

© Molodist international film festival
Версія для друку   Перейти вгору

Розсилка
Бажаєте отримувати новини?
e-mail - некоректне значення
пошук
Партнери

Вхід
login
password

Зареєструватися

МКФ Молодість: вул. Лаврська 16А, Київ, 01015, Україна
Тел./факс: (+380 44) 594 1061
info@molodist.com
© МКФ Молодість | Дизайн та концепція сайту: UpLab & Denis Nikitenko | Програмування та техпідтримка: Andriy Prokopenko
Копірайт та умови використання інформації | Як це працює