За плином часу нам важко помітити зміни у собі та людях, що нас оточують. Часто бракує точки відліку. Але варто оглянутися назад, і тебе вражає те, наскільки ми сьогодні не такі, якими ще були вчора, не кажучи про більш віддалену перспективу. Це сьогодні ми можемо обговорювати у пресі, на телебаченні, приватних розмовах та міжнародних конференціях проблеми  людей з нетрадиційною сексуальною орієнтацією в українському суспільстві. Цих проблем ще чимало і менше їх навряд чи стане у найближчому майбутньому. Але сьогодні ми бодай можемо про це майже вільно говорити і сперечатися з опонентами. А ще 7 років тому все було інакше...
У лютому 2001 року директор фестивалю „Молодість” Андрій Халпахчі та я брали участь у щорічній зустрічі організаторів гей-лесбі кінофестивалів у рамках Берлінале. Тоді голова Фонду Teddy Award (Плюшевого ведмедика) Крістіан Петерсен нарікав на те, що, незважаючи на велику кількість тематичних фестивалів, у Тедді досі немає ані братика, ані сестрички. Тобто, жоден інший великий міжнародний кінофест не підтримав їхнього принципу нагороджувати спеціальною відзнакою найкращий фільм гейсько-лесбійської тематики з-посеред стрічок, які беруть участь у всіх програмах фестивалю. Андрій тоді привселюдно пообіцяв: ми це зробимо у себе на „Молодості”. І зірвав бурхливі оплески.
Сказано – зроблено. Берлінськими оплесками справа не обмежилась, і вже восени того ж року у рамках 31-го МКФ „Молодість” з’явилася програма „Кохаючи інакше”, якою опікувався я. Приз за найкращий фільм вирішили назвати „Сонячний зайчик”.
Сьогодні це вже справа давно минулих днів. А тоді довелося вислухати чимало критики і звинувачень ледь не у всіх смертних гріхах. Був і спротив, було й  кепкування, були й відверті образи. Але Сонячний зайчик своєю милою усмішкою обеззброював опонентів і завойовував все нових і нових прихильників. І коли ми сьогодні відзначаємо, що українське суспільство стало толерантніше ставитися до тих, кому судилося кохати інакше, то не забуваймо подякувати за це і Сонячному зайчикові – він теж до цього причетний. І не в останню чергу.

Анатолій Єрема


З 2001 по 2005 рік «Сонячний зайчик» проіснував у вигляді паралельного конкурсу, в рамках якого у Києві збиралося міжнародне журі, яке серед фільмів «Молодості» визначало такий, що є особливо актуальним, хвилюючим чи знаковим для ЛГБТ-спільноти, та на спеціальному вечорі вручало символічний приз – м’яку іграшку зайця із дзеркальцем на животику.
2006 та 2007 року гей / лесбі фільми були представлені як позаконкурсні покази, але з окремими програмами, організованими відповідно у співпраці з Паризьким фестивалем гей / лесбі фільмів та Берлінським кінофестивалем (до 20-річчя премії Тедді на Берлінале була показана підбірка лауреатів цього призу за всі роки існування).
У 2008 році програма включала як конкурсний, так і позаконкурсний елементи, а також декілька презентацій та спеціальних подій, церемонії нагородження та вечірки-закриття. Для орієнтації в насиченій подіями та показами програмі було здійснено видання окремого міні-каталогу «Сонячного зайчика».