Через два століття після історичного переходу через Анди, що відкрив шлях до визволення Південної Америки від іспанського колоніального панування, група інженерів і андських погоничів вирушає в експедицію через гори, щоб визволити робота.

Юна кінематографиня, дорослішаючи з камерою в руках, вирішує навести об'єктив на людей, які пережили досвід сексуального насильства, — її матір, одноліток, її саму. Вона спілкується з постраждалими, кривдниками й фахівцями, досліджуючи сірі зони сексу, влади та згоди, у спробі розірвати це порочне коло й знайти нові шляхи до зцілення.

Їсти цвітну капусту з майонезом. Перебирати папери. Доглядати курей. Годувати метастази. Вчити вірші. Пити пиво. Готувати свою родину. Лікарі прогнозували йому лише три роки життя, та Ян Пату боровся з раком вісімнадцять. Відчуваючи наближення кінця, він не припиняє усміхатися й раз у раз повторює: «квапся жити».

Син повертається додому і стикається з важким мовчанням батька — колишнього моджахеда, а згодом духовного лідера й поета. Намагаючись відновити зв'язок, він усвідомлює, що навіть найчерствіші серця можуть таїти в собі безмежну жагу любові.

Щоб подолати кризу, кінематографиня вирушає на пошуки останніх доглядачок маяків. Поступово мандрівка переплітається із пошуками власного «я», а поки працює камера, розповіді героїнь розчиняються в часі — ода минулому, що назавжди зникає.